2018 Blogs

Two stories of one name

By on November 12, 2018

story #1. English

this is a story about my Dad, not about my name. to add, this could be a story about my Mom and her choice but not about my name. for naming is not spiritual. instead, it reflects the level of parents’ responsibility for someone yet unacknowledged.

as I am the first child in the family, my grannies, grandpas, ants, and uncles on father’s side built big plans for me. everyone wished to try on me their dreams which apparently were destined to go unsatisfied. they believed a name was able to make an influence on my life. huh! (please, now do not think that I am desperately unhappy with my family or, what is more, that I feel no real bond with them. no, not at all, I love them with all my heart.)

I was given a name with a meaning foreign and hospitable. those senses came to me after I looked at myself from the outside for the first time figuring out two major things. first, I was foreign among the people I loved; second, I did hospitality to strangers. finally, I felt like a stranger to myself.

the funny thing is that my Dad who exposed himself to Sanskrit seemed to be totally satisfied with my name. he extracted a root san from Oksana and was truly convinced that there was a special spiritual meaning of a sun hidden from the rest of us who do not speak Sanskrit and that it would always drives me to keep going through life.

I am not sure whether it worked for me, or not. I have no idea what motivates people to name their babies. probably it is a way of getting protection from something unknown, so they lock all doors or… or they simply spread their love wishing us to avoid repeating their mistakes.

story #2. Ukrainian

ім’я дитини може виглядати справою досить тривіальною, рандомним результатом вибору її батьків. чи я в це вірю? хтозна. але я точно знаю, що не ця думка спадає нам на ум першою.

малою, ти вбачаєш в імені щось настільки інтимне, що тобі здається: кожне необережне його проговорювання, особливо в розмові з дорослими і чужими тітками чи дядьками запросто може викрити таємницю твого не-Я, сказавши про тебе більше, ніж ти цього хотіла. часто вже дорослими ми прагнемо залишатися незнайомими для незнайомців, а іноді й для близьких. і ми ховаємося за наші імена, як за останні плакати, криємося за ними, щоби, як нам здається, врятувати останній неторкнутий куточок приватного. ну справді, скільки оксан на цій землі? тож чи знання імені однієї з них не дасть вам суто схематичного уявлення про її особу: one more occasional Oksana in your life and nothing much?

звісно, ви можете задуматись, чи мають оксани спільну подобу, характер, звички та примхи. і звісно, якщо ви вірите в гороскопи, астрологію (не плутати з астрономією) чи нумерологію, ви ствердно кивнете на це питання. якщо ж ні, то… словом, якби ви запитали мене, я б відповіла, що сила імен криється хоча б у їхніх передісторіях.

з моїм іменем мої батьки зволікали аж до хрестин. над ранок тато шепнув мамі на вухо: називай ти, нікому (й мені) не кажи, лише хрещеним батькам, аби вони знали, що відповісти в церкві. церква православна, прямо над озером. я давно там не була і не впевнена, що найближчим часом туди повернуся. тоді мама вимовила Оксана.

я вже не задумуюся, які хитросплетіння визначили її вибір. мені залишилося довіритися. зрештою, прийняття свого імені – не просто питання подобається – не подобається, це також усе, що батьки робили з нами в так званому несвідомому віці. бо чи довіряємо ми своїм батькам насправді? те саме питання: чи довіряємо ми собі? чи ми приймаємо те, що до пологів нас виношували і ми не постали, як деякі боги, із самих себе? якщо так, тоді ми розпочинаємо свою історію і прислухаємося, куди вона нас поведе. тоді має бути не страшно. і на якомусь етапі я подумала, що мені імпонує нескінченність О та подвійність А в моєму слові. можливо, я надумала, що в А криється емоція життєствердження, яка повертає мене до циклічного й амбівалентного О? і хоча я ще не знаю, як впоратися з цим овальним О, я обіцяю собі розкручувати його тихо й бережно, аби не сполохати свої руки, які чомусь відчувають лише через матерію, до якої торкаються.

The following two tabs change content below.

Oksana Lebedivna

She lives in Kyiv and loves "Hamlet" by William Shakespeare and "Ulysses" by James Joyce / Homer. I am currently studying for Ph.D. in historical phonology of Ukrainian at National University of Kyiv-Mohyla Academy. As it turned out, I also do a translation from Polish to Ukrainian. I have an overwhelming desire to understand her reading Joys and Shakespeare. But I'm not always getting her point well. Believe me, I'm not kidding you.

Latest posts by Oksana Lebedivna (see all)

TAGS
RELATED POSTS

LEAVE A COMMENT